ПОТРІБНО БАГАТО ЧОГО ЗРОБИТИ ДЛЯ УСПІШНОГО ВИКОНАННЯ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ

Fragmenty wypowiedzi dla czasopisma: "НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА і ОБОРОНА",  numer 1-2 (181-182), Kijów 2020, УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР ЕКОНОМІЧНИХ І ПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ імені Олександра Разумкова.

 

Яцек КЛЮЧКОВСЬКИЙ, Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Польща в Україні (2005-2010 рр.)

        – Які фактори перешкоджають інтеграції України до ЄС? 

- Коли ми говоримо про фактори, що перешкоджають інтеграційним процесам, їх слід шукати в усіх – на українській стороні, на стороні ЄС та у двосторонніх відносинах окремих країн ЄС з Україною. Деякі з них структурні та довготривалі, і їх важко перемогти одразу. Інші вимагають від політиків і дипломатів більшої послідовності та ініціативи. 

По-перше, слід уточнити, що насправді означають сьогодні ці слова: “інтеграція України до Європейського Союзу”. На мою думку, звичайно, слід оцінити політичні наміри Києва, що прагне досягти статусу члена Союзу в осяжному майбутньому. Це навіть було закріплено в українській Конституції.Однак важливо усвідомити, що реальна політика Євросоюзу та його найважливіших країн-членів сьогодні не розглядає перспективу отримання Україною членства чи навіть статусу кандидата. Це, звичайно, не означає, що так буде завжди. (...) 

Звичайно, не лише з української, але і з польської точки зору, було б краще, якби ми могли сьогодні говорити про перспективу повноправного членства України в ЄС. Однак дотримуючись реального погляду на справи, сьогодні не варто зосереджуватися на досягненні цієї перспективи найближчим часом. Я навіть думаю, що це було б контрпродуктивним.

Тож коли сьогодні ми говоримо про євроінтеграцію України, ми маємо пам’ятати, що є реальним, а що лише бажаним у далекій перспективі. А реальним є зараз насамперед успішне виконання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі, а також програми “Східне партнерство”. І тут потрібно багато чого зробити, перш за все – українській стороні. У 2020р. та наступних роках евроінтеграція України – це успішне та термінове виконання завдань асоціації. (...)

Сьогодні важко сказати, коли відкриється “вікно можливостей” для України, і коли вона зможе отримати статус кандидата. Можливо, це могло б статися під час майбутнього головування Польщі та Литви у Раді ЄС – відповідно, у 2025р. та 2027 р. Але це потребує значного прискорення виконання порядку денного асоціації з боку України так, щоб у 2024р. можна було відзначити виконання переважної частини спільно запланованих в Угоді про асоціацію завдань. Для цього також потрібно, щоб процесреконструкції самого Євросоюзу був завершений до цього часу, на що, звичайно, Україна не впливає. Але Україна може вплинути на темпи вирішення сусідських непорозумінь у відносинах з Угорщиною, Польщею та Румунією.

     – Як російський фактор впливає на євроінтеграцію України? Якими є форми та інструменти цього впливу?

     - Росія бореться з усіма спробами вибудувати міцні зв’язки між Україною та Заходом. У минулому Кремль неодноразово заявляв, що турбується лише про перспективу вступу України до НАТО, натомість ніколи не йшлося про якісь серйозні застереження з боку Росії щодо контактів України з ЄС. Однак у 2013 р. виявилося, що перспектива асоціації України з ЄС
викликала лють у Москві, а потім збройну агресію проти свого сусіда.

     Станом на сьогодні, в умовах, коли процес євроінтеграції України по суті полягає в реалізації порядку денного асоціації, торговельної угоди та підтримці внутрішніх реформ, Росія має обмежені можливості протидіяти такій європейсько-українській співпраці. Оскільки сьогодні ніхто в Європейському Союзі не розглядає подальші етапи інтеграції України з ЄС, Росії не доведеться протидіяти цій, начебто “загрозі” її національним інтересам. Крім того, зі свого боку росіяни зараз намагаються відновити економічні відносини із західною Європою і у зв’язку з цим не напружують відносин з більшістю країн ЄС. Ситуація може змінитися, якщо на порядку денному з’являться нові ініціативи щодо нового статусу відносин України з ЄС.

     Але, як згадувалося раніше, не варто очікувати такої події найближчими кількома роками. Звичайно, залишається як інструмент російської агресії – пропаганда – безжальна і цинічна, яка зачіпає Україну, а також громадську думку західних країн. “Руку Москви” можна було побачити під час голландського референдуму, котрий ледь не заблокував ратифікацію української асоціації з ЄС. Це також можна побачити в дискусіях про ситуаціюнаціональних меншин в Україні та питанні державної мови. Це саме можна сказати і про російську політичну активність у західній частині Балкан, що має на меті не стільки блокування євроінтеграції Македонії чи Боснії, але перш за все – Україну.
     Анексуючи Крим та окупувавши частину Донбасу, Росія відверто позиціонувала себе як країна, яка не поважає Україну як незалежну державу та не прагне досягти у відносинах з нею доброго сусідства. З іншого боку, російська модель інтеграції пострадянського простору не є привабливою для українців. Крім того, в Москві зараз немає жодної позитивної ідеї, як заручитися підтримкою у країнах колишнього СРСР, крім посилання на радянський міф та безжального економічного та політичного тиску на партнерів. Тут важко знайти будь-які конструктивні елементи. (...)

     Для мене немає сумнівів, що Росія хоче і може перешкоджати подальшій співпраці України з ЄС, коли почнеться процес реінтеграції з Україною частини Донбасу, зараз окупованої російськими найманцями. Якщо колись така реінтеграція дійсно розпочнеться – це буде використано Кремлем для блокування економічної співпраці України з ЄС. Території т.зв. “народних республік” фактично були включені до російського економічного простору, а українська власність була розграбована.